Допомога
психолога сім’ї, де росте дитина з порушенням інтелекту
Т.Глуханюк, методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи
Більше половини сімей
негативно впливають на розвиток розумово відсталої дитини, і лише близько 40%
сімей мають позитивний вплив. При цьому слід зазначити, що навіть у тих сім'ях,
де відношення до дитини правильне, батьки в більшості випадків діють, керуючись
лише власним розумінням ролі виховання, не розбираючись в його специфіці. Майже 70% батьків
маленьких дітей схильні переоцінювати їх здібності, а 25% - недооцінюють.
Тільки 5% батьків правильно оцінюють можливості своїх дітей. Отже, більшість з
них потребують допомоги фахівців у цьому питанні. Вихованням дитини
займаються в основному матері, лише в 24% випадків - батько і мати, а приблизно
в 6% родин дитина наданий сам собі. У сім'ях дітей з
легкими формами розумової відсталості приблизно 1/3 батьків є випускниками
спеціальних шкіл, тобто самі страждають інтелектуальною недостатністю, хоча і в
легкій степені. Наслідком цього є проблема подальшого освіти та
працевлаштування, матеріального благополуччя. Батьки розумово відсталих дітей у
середньому мають низький освітній та соціально-економічний статус, у той час як
середня кількість дітей на таку сім'ю дещо більше, ніж у батьків дітей, що
розвиваються нормально. Такі сім'ї розпадаються частіше, а в збережених сім'ях
батьківські функції нерідко перекладаються на бабусю з боку матері. Діти
нерідко виховуються в закладах інтернатного типу, що часто руйнує не тільки
дитячо-батьківську підсистему. Дитина відчуває свою самотність, покинутість в
сім'ї. Батьки практично усуваються від виховання навіть у тих випадках, коли не
можуть виправдати це зайнятістю на роботі, тому що не мають роботи. У таких
сім'ях відзначається підвищена частота повторних випадків народження розумово
відсталих дітей. Таким чином, необхідний диференційований підхід до надання
допомоги цим сім'ям. Умовно батьків, які
виховують дитину з вадами психофізичного розвитку можна розділити на такі
категорії: 1.
Батьки, які не приймають дитину із психофізичними вадою як таку, не визнають її
неподібності до всіх інших дітей, уникають психолого-медико-педагогічної консультації
і намагаються навчати дитину на загальних засадах. 2.
Батьки тих дітей, порушення пізнавальної діяльності яких виражені не різко, її
неуспішність стає для них неприємним відкриттям. Такі батьки пізніше схильні
звинувачувати у навчальних труднощах дитини педагога, вступати в затяжні і
виснажливі для обох сторін конфлікти. 3.
Батьки, які неспроможні приділяти належну увагу вихованню і розвитку дитини. 4.
Батьки, які усвідомлюють проблеми своєї дитини і шукають оптимальних шляхів
допомогти їй. Характерними
порушеннями батьківської поведінки у разі народження хворої дитини є: 1.
Гіперопіка. Стиль "фобія втрати дитини" або прихована або відкрита
відчуженість, пов'язана з психічною депривацією дитини. Гіперопіка може бути
пов'язана з невір'ям у сили дитини, її можливості, а також з "фобією
втрати дитини". Гіпертрофований страх за дитину передається від матері
самій дитині, формуючи у неї "залежну" поведінку. У таких випадках
мова не йде навіть про елементи самостійності у дитини. 2.
Емоційне відкидання. Воно найчастіше має місце, коли дитина не виправдовує
очікувань батьків, не задовольняє їх соціальних амбіцій, що проявляється у
підвищеному рівні тривожності у дитини, її педагогічній занедбаності та
девіантній поведінці у більш старшому віці. Недостатня чуйність батьків
виражається у несвоєчасному і недостатньому відгуку на потреби дітей,
нехтуванні їхніми почуттями. Вони можуть виявляти надмірно сильні реакції на
відхилення в поведінці дитини і не помічати позитивних явищ. Нечуйність
батьків, особливо матерів, створює ситуацію депривації і ще більш сповільнює
розвиток дитини, сприяє порушенню її поведінки. Прихильність до матері -
необхідна стадія психічного розвитку. Користуючись підтримкою матері, дитина
набуває впевненості в собі, стає активним у пізнанні навколишнього світу. Для
дитини, яка відстає в психічному розвитку, актуальність такої підтримки
очевидна. Психологи повинні
допомогти батькам знайти адекватний стану дитини стиль виховання, в якому
головним фокусом буде баланс необхідної опіки та вимог, що надаються дитині на
різних етапах розвитку. Найбільш
ефективними формами роботи при порушеннях стилів виховання є: •
сімейна психотерапія;•
групова психотерапія з матерями; •
робота з декількома батьківськими парами; •
індивідуальна психотерапія. Для створення в родині
клімату, що сприяє розвитку дитини, психологу перш за все слід проаналізувати
позиції, які займають по відношенню до дитини з обмеженими можливостями її батьки
і найближчі родичі, і лише після цього обирати ту чи іншу тактику спілкування з
ними. Психологічна обстановка
в сім'ї може погіршуватися, якщо у дитини з відхиленнями у розвитку поряд з
основним дефектом можуть проявлятися епізодичні або досить стійкі різні
психічні розлади. Висока їхня частота, до 50% і вище, і вкрай несприятливий їх
вплив на загальну адаптацію як дитини, так і членів сім'ї, зумовлюють
необхідність особливої уваги до них батьків і фахівців. Для більш
успішного розвитку дитини важливий не тільки сприятливий психологічний клімат у
сім'ї, який залежить від внутрішніх стратегій адаптації, але й від успішності
зовнішніх способів пристосування, зокрема, збереження активних контактів сім'ї
з друзями, колегами, з світом. Важливо, щоб сім'я не замикалася в своєму горі,
не йшла "в себе", не соромилася своєї хворої дитини. Для правильного
виховання і найбільш сприятливого розвитку хворої дитини дуже важлива адекватна
адаптація сім'ї до стану дитини. Чим менша дитина, тим
більше ілюзій вдається зберегти батькам щодо її подальших успіхів у розвитку. Більшість батьків
маленьких дітей з розумовою відсталістю в першу чергу стурбовані, чи зможе він
навчатися в масовій школі. Вони починають навчати дитину читанню, письму,
лічбі, організовують додаткові заняття з педагогом, прагнуть дати дитині таку
кількість інформації, яку він не в змозі осмислити. При цьому формуванням
соціально-побутових навичок приділяється значно менше уваги. Яку допомогу психолог
повинен надати сім’ї у вихованні розумово відсталої дитини? 1.
Після обстеження дитини психолог надає батькам повну інформацію про особливості
їхньої дитини: вказує її специфічні позитивні й негативні особливості, слабкі і
сильні сторони, підкреслюючи останні. 2.
На прикладах переконує маму, що хвора дитина, як це не парадоксально, є не
стільки тягарем для неї, скільки джерелом її духовного зростання. Щоденне
спілкування з нею докорінно змінює її світогляд, вона стає гуманнішою,
мудрішою, усвідомлюючи, що всі люди мають право на існування і любов незалежно
від того, схожі вони або несхожі на інших, навчаються вони чи ні. Таке
"прозріння" матері є благом для обох - матері і дитини - і відіграє
вирішальну роль у гармонізації сімейних відносин. Дитина пробуджує в матері її
творче начало. Починаючи допомагати власній дитині, вона творчо підходить до
його виховання і ділиться своїм досвідом з оточуючими. 3.
Нагадує батькам про необхідність зберігати фізичне і психічне здоров'я. Для
цього корисно виконувати деякі рекомендації щодо загального режиму, а також
володіти окремими прийомами аутогенним тренування. Уміння керувати своїм
диханням (уражень дихання) сприяє регуляції емоційного стану, особливо в
стресових ситуаціях. 4.
Роз'яснює батькам важливість збереження контактів з соціальним оточенням, що
сприяє соціальній адаптації дитини. При цьому не варто вселяти дитині, що вона
хвора. Потрібно використовувати всі засоби, щоб виховати дитину життєрадісною,
активною, впевненою у своїх силах. Корисно хвалити її при сторонніх, що підвищує
її самооцінку. Важливо зберегти
в родині єдність і узгодженість всіх вимог до дитини. Узгоджений вплив, єдиний
підхід допомагають швидше сформувати її навички та вміння, соціально прийнятну
поведінку. Діти намагаються наслідувати батьків. Тому різні підходи батьків,
особливо грубість одного з них, викликають емоційний стрес. Зниження вимог щодо
навичок охайності, самообслуговування, посильної праці в сім'ї, турботи про
близьких повинно бути мінімальним. Батьки повинні
організувати охоронний режим, який оберігає і одночасно зміцнює нервову систему
дитини. Режим звільняє дитини і батьків від непотрібних зусиль. Необхідні
звички формуються повільно, тому їх треба відпрацьовувати довго і завзято в
умовах дотримання режиму. Важливо, щоб
батьки активно і систематично спостерігали за розвитком своєї дитини з
народження. Це допоможе вчасно звернути увагу на ті особливості дитини, з
приводу яких слід порадитися з фахівцями. Корисно фіксувати
в щоденнику свої спостереження і ті прийоми, які виявилися ефективними. Це
допоможе критично оцінити своє ставлення до дитини, врахувати успіхи та
невдачі. Треба вчити
дитину орієнтуватися в навколишньому світі, спілкуватися з людьми. Слід
знайомити дитину з різними явищами навколишнього світу в природних для них
умовах. Дитина повинна знати, де і як купується їжа, вміти самостійно
погодувати іншого і т.д. Предмети пізнаються в різних ситуаціях: на малюнку, в
книзі, в процесі малювання, ліплення, ручної праці. Малюка спонукають
не тільки відповідати на питання, а й робити висновки, оцінювати свої і чужі
дії, розповідати. У процесі такого виховання у дитини розвиваються пізнавальна
діяльність, увагу, мислення, пам'ять, мова, необхідні навички й уміння. Вся
діяльність дітей повинна супроводжуватися емоційної залученням. У грі з дитиною
мама коментує його дії, повторює фрази в декількох варіантах, у різних типах
комунікативних висловлювань (повідомлення, питання, спонукання, заперечення). Таким чином,
виховання дитини з порушенням інтелекту в сім'ї включає роботу батьків за
такими основними напрямками: •
постійна стимуляція психічного розвитку, відповідна віковим та індивідуальним
особливостям дитини; •
створення сприятливих умов для навчання і охоронного режиму; •
формування емоційно-позитивного, предметно-практичного та мовного взаємодії
дитини з батьками. Це сприятиме
соціальній адаптації дитини та попередження формування патологічного
поведінкового стереотипу. Критерієм правильного виховного підходу може служити
стан психофізіологічного комфорту в дитини та інших членів сім'ї. Основні напрями
в роботі психолога з родиною: 1.
Гармонізація сімейних взаємин. 2.
Корекція психологічного стану матері. 3.
Корекція дитячо-батьківських відносин. 4.
Допомога в адекватній оцінці можливостей дитини (як фізичних, так і
психологічних). 5.
Навчання батьків спеціальним прийомам, необхідним для проведення занять з
дитиною в домашніх умовах. Орієнтуючись на ці
напрямки, психолог вирішує наступні завдання: 1.
Корекція неконструктивних форм поведінки матері, таких як агресивність,
необ'єктивна оцінка поведінки дитини, негативні бажання, прагнення втекти від
труднощів, примітивізація поведінки, пов'язана зі зниженою самооцінкою. 2.
Формування розуміння батьками проблем дитини, а саме: •
поступовий відхід від позиції, що заперечує наявність проблем ("Він у мене
такий же, як всі"), і позиції протиставлення себе соціуму і перехід в
позицію взаємодії ("А як його навчити? Я не вмію"); •
поступове виключення проблем гіперболізації проблем дитини, уявлення про
безперспективність розвитку дитини ("Ні, з нього ніколи нічого не
вийде"); •
підвищення особистісної самооцінки матері та батька у зв'язку з можливістю
побачити результати своєї праці в успіхах дитини. 3.
Корекція внутрішнього психологічного стану батьків: переживання, пов'язані з
психофізичної недостатністю дитини, повинні поступово перейти в усвідомлення
можливостей дитини, в радість від його маленьких успіхів. 4.
Здійснення особистісного зростання батьків в процесі взаємодії зі своєю
дитиною, в процесі її навчання і виховання з допомогою психолога; перехід з
позиції переживання за недугу дитини в позицію творчого пошуку реалізації його
можливостей. 5.
Трансформація виховно-освітнього процесу, що реалізовується батьками по
відношенню до дитини, в психотерапевтичний процес по відношенню до себе самих;
творча діяльність батьків, спрямованих на дитину, допомагає їм самим,
лікуватися від негативного впливу психологічного стресу. Форми
індивідуальної роботи з батьками 1.
Демонстрація прийомів роботи з дитиною. 2.
Конспектування батьками уроків, що проводяться спеціалістами. 3.
Виконання домашніх завдань зі своєю дитиною. 4.
Читання батьками спеціальної літератури, рекомендованої психологом. 5.
Реалізація творчих задумів батьків в роботі з дитиною. Етапи
психолого-педагогічної роботи з батьками: 1.
Перший етап спрямований на залучення до навчального процесу. Педагог повинен
переконати батьків хворої дитини в тому, що саме в них має велику потребує
дитина, що крім них, цим процесом зайнятися нікому. 2.
Другий етап передбачає формування захоплення батьків процесом розвитку дитини.
Психолог показує батькам можливість існування маленьких, але дуже важливих для
їх дитини досягнень. Батьки навчаються відпрацьовувати вдома з дитиною ті
завдання, які дає психолог. 3.
Третій етап характеризується розкриттям перед батьками можливостей особистого
пошуку творчих підходів до навчання дитини та особистої участі в дослідженні її
можливостей.Допомога психолога
сім’ї, де росте дитина з порушенням інтелекту
| 
